Літературний портрет Сергія Єсеніна

3 жовтня 1895 року в Рязанській губернії в селянській родині народився Сергій Олександрович Єсенін. Дитинство пройшло в діда та баби (по матері). «Вірші - з 8 років. Навчався багато, але нічого не закінчив» - писав пізніше про себе поет. В школі написав чимало віршів, які надсилав у московські та петроградські журнали. Потім і сам приїхав до Москви, де відвідував заняття літературно-музичного гуртка ім. Івана Сурикова, який об'єднував поетів - вихідців з народу.
Згодом переїхав до Петрограда, де особисто знайомиться з О. Блоком. Саме Блок вперше зумів відкрити талант Єсеніна,як поета. Це знайомство окрилило юнака. Йому тоді важко було розібратися у складному петроградському літературному житті: тут існувало багато напрямів (імажинізм, футуризм). У літературних салонах, де Єсенін читав свої вірші, його називали «селянським пастушком». Але слухачі захоплювалися його «свежими, чистыми, многословными стихами».

Популярність Єсеніна зростала, особливо після появи його першої збірки поезії «Голуб» у 1916 році. Важливою віхою життя і творчості поета було його перебування за кордоном (з травня 1922 року по серпень 1923 року). В автобіографії він писав: «Об'їздив усю Європу і Північну Америку. Задоволений більш за все тим, що повернувся у Росію. Мені подобається цивілізація. Але дуже не люблю Америки…» Характерно, що на Заході С. Єсеніна вразило духовне убозтво. Змінилися його погляди на рідну країну. Адже повернувшись, побачив багато нового. Твори С. Єсеніна проникали й у журнали Західної України.

Планував улітку поїхати в Італію до Максима Горького. Але цей задум залишився нездійсненним: у ніч на 28 грудня 1925 року покінчив життя самогубством. 

Одна зі сторінок у творчості пов'язана з його цікавістю до української літератури, а саме творів Тараса Шевченка. 1922 поет відвідав Харків, згодом шевченківські місця і навіть переклав російською мовою кілька шевченкових віршів. Зокрема уривок з поеми «Княжна»

Село! В душе моей покой,
Село в Украйне дорогой.
И полный сказок и чудес.
Кругом села зеленый лес
Цветут сады, белеют хаты,
А на горе стоят палаты.
И перед крашеным окном
В зеленых листьях тополя,
А там все лес и все поля,
И степь, и горы за Днепром,
И в небе темно-голубом
Сам Бог витает над селом.

У свою чергу на смерть поета відгукнулася віршем-епітафією «Пам'яті Єсеніна» відома українська поетеса Ладя Могилянська:

…І слова, божевільні від крови,
… Тільки кров'ю рука напише:
В цьому світі вмирати не ново,
Але й жити теж не новіше…
І твоє рязанське волосся
У кривавій одбилось калюжі…
Синьоокий, злотоволосий,
Прощавай… До побачення, друже!

Природа оживає в рядках його поезії. Прочитайте його твори і ви побуваєте в березовому гаю, в черемуховій заметілі, в сніговій завісі.

Клён ты мой опавший, клён заледенелый.
Клён ты мой опавший, клён заледенелый,
Что стоишь, нагнувшись, под метелью белой?
Или что увидел? Или что услышал?
Словно за деревню погулять ты вышел
И, как пьяный сторож, выйдя на дорогу,
Утонул в сугробе, приморозил ногу.
Ах, и сам я нынче чтой-то стал нестойкий,
Не дойду до дома с дружеской попойки.
Там вон встретил вербу, там сосну приметил,
Распевал им песни под метель о лете.
Сам себе казался я таким же кленом,
Только не опавшим, а вовсю зеленым.
И, утратив скромность, одуревши в доску,
Как жену чужую, обнимал березку.