Після закінчення школи Лариса вирішує навчатися в Московському державному університеті імені Ломоносова, на механіко — математичноу факультеті.Тут дівчину застала звістка про початок війни.
В перший день війни вона подала прохання відправити її на фронт, але їй відмовили. Комітет комсомолу мобілізує студентів на охорону університетського корпусу. Ляля мала стаж донора, тобто здавала свою кров, брала участь у будівництві оборонних рубежів, рила протитанкові рови. Також вчилась на курсах медичних сестер.
6 вересня 1941 року Лариса вступає в Московське ополчення — 8-му Червонопресненську дивізію, де був сформований полк зі студентів, аспірантів, професорів університету загальною кількістю тисячу чоловік. Ляля була санінструктором. Але воювати їй довелось не довго. Вже в першому бою поблизу Наро-Фомінська дівчина потрапляє в полон. Після декількох невдалих спроб їй все ж таки вдається втекти з полону в листопаді 1941 року. Майже два місяці йшла до взятої в облогу Вінниці. Дісталась міста в лютому 1942.
Весною 1942 року підпільники здійснили декілька досить вдалих операцій. Організували одночасно втечу 26 військовополонених з м'ясокомбінату, вивели з ладу станції водопостачання, спалили продовольчі склади і млин, був убитий офіцер СС і поранено гебіткомісара Нольтинга, відправили партизанам 570 гвинтівок, 3 кулемети, 82 автомати, звільнили з концтаборів 1000 військовополонених. Велика роль у цій боротьбі належала групі: Бевз—Любимов—Войцехівський—Ратушна. Група працювала в центрі міста. Ратушна зв'язалась з підпільниками через шкільного товариша І. Войцехівського. Ігор рекомендував Ларису підпільному центру і вона швидко влилась в ряди народних месників. Вона мала здібність підробляти фашистські документи. Ті, до яких Ляля приклала руку, витримували найпильнішу перевірку.
Юна підпільниця була також розвідником. Частенько, за наказами, вона переносила до партизанських загонів зброю, шрифти, документи та листівки. Партизани звали її «зіронькою». Вона намагалась зробити все, аби виправдати це ім'я. Знання німецької мови дало можливість Ларисі ходити в табір радянських військовополонених. З її допомогою вдалося звільнити кілька людей.
17 липня 1942 року під час одного з важких моментів у житті вінницького підпілля (низка арештів і розстрілів) Ляля потрапляє в полон. Прямо із заводу по виготовленню свічок (там вона працювала на той час) дівчину було кинуто до в'язниці для суворих допитів, які Ляля мужньо витримала. Згодом Лариса була відправлена вдруге до концентраційного табору у Гнівані. Звільнитись вдалося лише у квітні 1943 року за допомогою підкупу вінницького німецького чиновника.
І знову конспіративна квартира. Вона живе під псевдонімом Лукія Степко. Підпільний комітет доручив їй роздобути типографський шрифт. Ляля впоралась із завданням. Це дало змогу обладнати підпільну друкарню «Україна». Добре законспірована друкарня діяла до повного звільнення Вінниці. За цей час було надруковано і поширено близько 70 тисяч листівок.
19 березня 1944 року рука зрадника обірвала життя мужньої патріотки Лариси Ратушної. Поховали її на вінницькому кладовищі. Згодом останки Лялі Ратушної були перенесені до Парку Слави у сквері Козицького в центральній частині міста Вінниці.
За видатні заслуги, мужність і героїзм, виявлені в боротьбі проти німецьких окупантів у період Другої Світової війни Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року зв'язковій Вінницької міської підпільної партійної організації Ратушній Ларисі Степанівні посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У 1965 році за рішенням міськвиконкому Палацу піонерів і школярів присвоєне ім'я Героя Радянського Союзу Лариси Степанівни Ратушної. Перед Палацом дітей та юнацтва встановлене погруддя мужньої вінничанки.
Коментарі
Дописати коментар